історія алісівської школи в історії моєї родини


Галерея "Історія школи"

Ми – учні Алісівської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів. Її ми можемо назвати нашою другою домівкою. Щодня кожен з нас проводить тут більшу частину дня – ми навчаємося, вигадуємо щось, товаришуємо, займаємося спортом, проводимо свої перші виступи, захищаємо перші творчі роботи, вперше закохуємось… А раніше так само жили у цій домівці наші батьки і, навіть, дідусі та бабусі!

У цьому році нашій рідній школі виповнюється 90-років! На честь цієї знаменної дати ми вирішили випустити невелику збірку.

Ця збірка не претендує на надмірну науковість та стовідсоткову достовірність.

Ми розмовляли з батьками, з бабусями та дідусями, побачили як вони поринають у спогади, разом переглядали старі фотографії, впізнавали у дитячих обличчях дорослих знайомих і страшенно раділи з цього, бачили як змінює час людей…

Цей досвід був для нас дуже корисним. Це наш перший крок до науково-дослідницької роботи.

У цьому році ми почали збирати матеріали. Далі, маємо надію, продовжимо роботу по збору та систематизації інформації.

Історія Алісівської школи в історії родини Крайньої Наталії.

У цьому році нашій школі виповнюється 90 років! Це були не завжди легкі та радісні роки.

1926 рік ознаменувався в житті села відкриттям Червоношпилянської школи. Тривалий час вона гостинно зустрічала учнів.

На фото педагогічний колектив школи.

Можливо, вона проіснувала б і до наших часів, але цьому завадила війна. Так сталося, що через наше село проходили бойові дії. Як наслідок – багато поранених. Було прийнято рішення на базі школи організувати санітарну частину. Коли загарбники дізнались про це – знищили будинок. Приміщення більше не підлягало ремонту…

Після війни було виділено інше місце для навчання – ближче до села, поблизу водойми. Це була восьмирічна школа. Щоб отримати загальну середню освіту, діти ходили до сусіднього села за дев’ять кілометрів.

У 1977 році було відкрито нове приміщення школи. Тепер вона була велика, простора, світла! Пізніше школа стала середньою - тобто тут почали навчатися і учні старших класів.

З самого відкриття цієї нової школи тут працювала моя бабуся Олійник Ольга Андріївна. Спочатку вона була вихователем у групі подовженого дня, а пізніше завідувачем шкільної їдальні.

Моя мама Крайня Світлана Павлівна також працює у нашій школі вчителем початкових класів. Вона дуже ніжна та тендітна, чуйна та лагідна до своїх учнів. А яка вона майстриня! Вже декілька років я відвідую гурток Близнюківського Будинку дитячої та юнацької творчості при нашій школі. А мій керівник – моя власна матуся! Під її керівництвом ми виготовляємо багато різних красивих речей – яскравих та цікавих.

На фото Крайня Світлана Павлівна, Федорчук Наталя Володимирівна.

Зараз я навчаюсь у 9-му класі, а мій молодший братик – у 3-му…

Нехай продовжується ця історія і далі – історія школи в історії моєю родини…

Історія Алісівської ЗОШ в історії родини Мусієнка Дмитра.

У Алісівській школі свого часу навчались мої батьки, а зараз навчаємося ми з сестрою. Тож Алісівська ЗОШ – невід’ємна частина історії нашої родини.

Мої батьки згадують, що за їх пам’яті, першим директором був Денисенко Микола Іванович – учасник Великої Вітчизняної війни.

Другим директором була Боброва Анна Леонідівна. Вона й зараз працює у школі, викладає історію України та всесвітню історію. Я дуже люблю ці предмети та цю вчительку. Довгий час поряд з Анною Леонідівною працював і її чоловік – Бобров Юрій Олександрович – вчитель історії та географії. Вони разом доглядали, піднімали, прославляли Алісівську школу – тобто створили її саме такою, якою ми її зараз знаємо.

На фото Анна Леонідівна перша зліва.

Зараз директором школи є молода та тендітна, але сильна та вольова жінка – Федорчук Наталія Володимирівна.

Завдяки її роботі та енергії в нашій школі проходить дуже багато всього цікавого: ми проводимо різні конкурси, святкування, пишемо олімпіади та багато чого ще. Особливо мені подобається щорічний відпочинок у пришкільному таборі «Ромашка».

Кожного дня з нами трапляються цікаві історії. Ось одна з них. Добринін Валерій знайшов кажана і приніс його до школи. Всім учням було дуже цікаво дивитись на це дивне створіння, бо ще ніколи так близько ми його не бачили, але одночасно і дуже боязко, бо дуже вже воно якесь дивне! Валерій навіть намагався познайомити дивну істоту з нашим молодим спеціалістом – учителем української мови та літератури Болюбас Оксаною Володимирівною, але вона, мабуть, не дуже полюбляє такі знайомства, бо втекла з класу.

Батьки розповіли мені, що раніше у шкільному дворі (де зараз знаходиться дитячий майданчик Алісівського ДНЗ) був сарай – де розводили кролів, а за кочегаркою стояв хлів – де доглядали свиней.

І цим займалися учні школи! У кожного класу була ділянка городу, яку учні доглядали на уроках трудового навчання: обробляли землю, садили та збирали овочі, які потім у шкільній їдальні готувала кухар Ляшко Ніна Іванівна.

У нашому шкільному «гніздечку» завжди цікаво та весело. Маю надію, що Алісівська ЗОШ ще довгі роки буде зустрічати, виховувати та випускати у доросле життя своїх учнів.

Історія Алісівської школи в історії родини Гайдаша Олексія.

Історія Алісівської школи тісно переплетена з історією моєї родини, про що і йдеться мова в моїй розповіді.

Довгі роки в тодішній Червоношпилянській школі працювала вчителем української мови та літератури моя прабабуся Гайдаш Марія Павлівна.

А в період з 1956 р. по 1961 р. моя прабабуся була директором Червоношпилянської восьмирічної школи.

На фото Гайдаш Марія Павлівна.

В цій школі навчався мій дідусь – Гайдаш Юрій Іванович та моя бабуся – Аніщенко Ніна Олексіївна.

Мої тато й мама також закінчили нашу школу, тоді вона носила назву Алісівська восьмирічна школа.

Директором тоді була Боброва Анна Леонідівна. Мій тато розповідає, що Анна Леонідівна влаштовувала під час канікул екскурсії до різних міст СРСР для тодішніх школярів. Мій тато у 1988 р. отримав путівку до піонерського табору «Артек».

Моїх тата і маму навчала математики Макогон Тетяна Григорівна, і я також навчаюсь у неї розв’язувати різноманітні приклади та задачі.

Серед учнів Алісівської восьмирічної (а згодом – Алісівської середньої) школи були Федорчук Наталія Володимирівна, Крайня Світлана Павлівна, Дуданець Олексій Валентинович. А зараз це наші дорослі товариші – наші вчителі! Мій тато працює вчителем хімії та біології.

На фото Дуданець Олексій Валентинович(нині вчитель фізики), Гайдаш Євгеній Юрійович (нині вчитель біології та хімії), Постніков Сергій Миколайович (нині голова Алісівської сільської ради)

У школі в той час проводилось багато заходів. Ось фото деяких з них.

На фото Пархоменко Юрій, Окша Марія Іллівна, Молодченко Ирина, Постніков Сергій, Бойко Олена, Іванов Вадим, Гома Вікторія, Бондаренко Віталій, Дуданець Олексій

На фото Бондаренко Віталій, Дуданець Олексій

Мій тато розповідав історію, що колись у 8 класі він та його однокласники допомагали Боброву Юрію Олександровичу будувати шкільний спортивний майданчик. Тепер, коли я займаюся на цьому майданчику – відчуваю гордість, ажде мій тато вклав частинку своєї душі та своєї роботи для його створення.

Моя мама розповідала про те, як Макогон Володимир Григорович зі своїм класом на велосипедах їздили до соснового лісу, серед лісу протікала річка Червоний лиман , біля річки хлопці ловили рибу, а дівчата готували уху.

На фото Макогон Володимир Григорович та Тетяна Григорівна з класом.

Нашу школу закінчили і мої брати – Максим та Артем.

Я також навчаюся в Алісівскій ЗОШ І-ІІІ ст. Я учень 7-го класу. В нашому класі 5 учнів, це набагато менше, ніж у ті роки – у класі мого тата було 11 учнів. Та це не заважає нам весело та змістовно проводити свій шкільний час. Ми навчаємося, танцюємо, співаємо, беремо участь у змаганнях, перемагаємо, гідно сприймаємо поразки – живемо повним життям!

Історія Алісівської школи в історії родини Федорчук Юлії

Ще з раннього дитинства школа стала моєю другою домівкою. Ще б пак! Вся родина багато часу проводила тут щоденно. Дідусь Макогон Володимир Григорович – вчитель фізики та математики, бабуся Макогон Тетяна Григорівна – вчитель математики, тато Федорчук Валерій Петрович – вчитель трудового навчання та захисту Вітчизни, Федорчук Наталя Володимирівна – вчитель фізики та математики, а останні чотири з половиною роки ще й директор школи! А старший брат – Федорчук Тарас – учень 11 класу цієї ж Алісівської ЗОШ І – ІІІ ступенів.

У 1977-му році за направленням Харківського педагогічного інституту сюди прибув мій дідусь, а у 1978-му році – бабуся.

Уроки дідуся завжди були насичені експериментами та практичними завданнями, дослідженнями та цікавими задачами (зараз він вже на пенсії). Мама розповідала, що дідусь міг виготовити наочний посібник з будь-чого! Дошка, пара проводів, декілька лампочок, джерело струму перетворювались в його руках на новітній спосіб перевірки домашніх завдань!

На фото Макогон Володимир Григорович зі своїм творінням і колегою.

Та не тільки таким чином він завойовував серця малечі та шкільної молоді. Чомусь класними керівниками частіше бувають жінки, але мій дідусь – один з найкращих класних керівників які могли вам зустрітись! Його туристичні походи пам’ятає не одне покоління випускників школи. Це походи, велопробіги, вечори біля вогнища з піснями та цікавими історіями…

А ще мій дідусь чудово грає на баяні! Він самоучка. Але це не заважало йому бути місцевою зіркою. Жодне свято не обходилось без живої музики. Навіть зараз, у часи цифрових технологій, коли є можливість завантажити будь-яку мелодію чи пісню, ми залюбки водимо хороводи навколо ялинки, чи маршируємо військовою ходою під акомпанемент баяну мого дідуся.

Моя бабуся Макогон Тетяна Григорівна – вчитель математики та класний керівник 8 класу. Вона і зараз працює у нашій школі. На її уроках ми завжди активно працюємо в зошитах, біля дошки, а вона завжди встигає перевірити роботу кожного учня, підказати, допомогти, похвалити. Така вже вона моторна та швидка.

Моя бабуся дуже вдало організовує екскурсії. З нею я вже встигла побувати у Краснокутському дендропарку, у Пархомівському музеї, у Шарівському замку, у екопарку Фельдмана, у Запоріжжі, у Ялті на фестивалі квітів, у Києві… І це тільки за останні декілька років!

Мої чудові дідусь та бабуся все своє життя віддали школі, учням, але одночасно вони виховали П’ЯТЬОХ чудових дітей – мою маму та її братів і сестру.

Моя мама Федорчук Наталія Володимирівна за спеціальністю вчитель фізики, але почала вона свій педагогічний шлях вчителем початкових класів.

На фото Федорчук Наталія Володимирівна з класом.

І мене у перший клас за руку повела моя матуся. А потім навчала 4 роки. Ми вчились читати, писати, товаришувати, готували дуже цікаві виступи, танцювальні композиції, ходили у походи.

А чотири роки тому моя мама стала директором Алісівської школи. Я дуже радію, що мамі випала така честь, але разом з тим шкодую, що у неї залишається менше часу для нас з братом.

Мій тато Федорчук Валерій Петрович – головний майстер у школі. Він має величезний кабінет – це шкільна майстерня. Я дуже любила гратися тут. Учні на уроках виготовляли будиночки, тваринок, іграшки, лялькові меблі, а я гралась цими виробами. Іноді так траплялось, що іграшки «випадково» ламались, але мені це пробачали.

На фото Федорчук Валерій Петрович з класом.

Зараз я вже виросла і не ламаю шкільні учнівські вироби, не малюю мамині та братові книжки.

Історія Алісівської школи в історії родини Ющенка Владислава

Як тільки я почув про початок цього проекту – одразу вирішив взяти в ньому участь. І жодного разу не пошкодував!

Вдома почав розпитувати у мами про її шкільне життя.

Виявилося, що мої мама і тато закінчили Алісівську школу. Тож вона могла розповісти мені багато цікавого.

Розповіла вона про те, як учні збирали металом. І не просто для власного збагачення, а для того, щоб мати змогу допомогти, наприклад здати кошти у фонд Чорнобильської АЗС.

Крім того, що у школі розводили свиней, баранів та кролів, учні щоосені допомагали на полі прибирати кукурудзу, картоплю, буряки.

Пам’ятає мама уроки та бесіди у бібліотеці.

Розказувала мені про щорічну «Зарницю». Про те як шукали частинки карти, щоб потім скласти одну велику та знайти цукерки, про різноманітні змагання на повітрі, про величезне вогнище, про смачний куліш.

Мені було дуже приємно слухати маму, цікаво дивитися фотографії, але я зовсім не заздрив їй маленькій. Чому? Тому що моє шкільне життя не менш цікаве та насичене!

Кiлькiсть переглядiв: 117

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.